NotaBene: Павлов & Завгородній

Першу пару-арку утворюють Моцарт і Мартіну — між ними є прямий вплив. Дует соль мажор KV 423 безпосередньо відображає основні творчі задуми Моцарта початку 1780-х: лаконічність, чіткість фактури та театральну концепцію музики як діалогу. Тут кожна каденція має переконувати, а кожна фраза нести власну виразну вагу. Склад «скрипка плюс альт» за звичкою навіює уявлення про «соло й акомпанемент», але Моцарт трактує його як справжнє партнерство, втілюючи «ширше» камерне мислення у тісних рамках двох партій. Три мадригали Мартіну (1947) мають ті самі вигадливі фактури, віртуозну взаємодію та тричастинну форму, що й дует Моцарта. Назва вказує на додатковий вплив англійських мадригалів, з якими композитор познайомився у 1920-х і які стали його незмінною пристрастю: стрибкі ритми та вільне поєднання поліфонії з акордовою фактурою — спадщина цих мадригалів, як і чеської та моравської народної музики, що потужно відлунює у творі.

Другу пару-центр складають твори Сильвестрова і Пендерецького — обидва написані на початку 1980-х і для обох композиторів є «перехідними». Постлюдія для скрипки соло (1981) — це Сильвестров на зламі: новий «тихий» задум музики відлуння й згасання реалізується ще авангардними засобами, з різкими динамічними контрастами, широкими регістровими стрибками й сонорними прийомами. Каденція Пендерецького для альта соло (1984) так само належить до його повороту від радикального авангарду 1960-х, але показує інструмент у всій технічній і виразовій повноті.