Ганна Гаврилець. Історична ораторія «Віють вітри»

Зима 1903 року. Кошиць отримує лист від Миколи Лисенка: уряд Кубанського козачого війська шукає фахівця, який зорганізував би запис козацьких пісень, і Лисенко рекомендує його. Три літа поспіль Кошиць їздить кубанськими станицями. «Співучість кубанських козаків була дійсно надзвичайна, — писав він згодом. — Тут виказувалась вся природна українська музикальність і старовинна хорова традиція». Підсумок — близько тисячі транскрипцій, зведених в одинадцять збірок.

Основний корпус цих записів зник. За деякими даними, 1939 року його знищили співробітники НКВД разом з іншими документами з бібліотеки репресованого диригента Кубанського хору Григорія Концевича. Частина розшифровок, які Кошиць відновлював уже в Америці, дотепер виринає в архівах і приватних збірках.

До сторіччя Місії Кошиця Ганна Гаврилець розгорнула дванадцять цих пісень у хорові поеми (партію ударних аранжував Георгій Черненко). Мелодії й тексти лишаються незмінними — композиторка працює гармонією, фактурою й тональними барвами, і крізь них чути барокове партесне багатоголосся, голосоведення Леонтовича, симфонічний розмах Лятошинського.

Ліричний центр ораторії — дві авторські пісні, що стали народними: заборонена цензурою і в Російській імперії, і в СРСР «Уже літ за двісті» Анатолія Свидницького та «Ой горе чайці», яку приписують Іванові Мазепі. Поряд із ними — балада «Ходить турчин по риночку», «Зажурилась Україна», «Ой пише москаль», «Та віють вітри». Другий полюс героїчний: «Максим козак Залізняк» про ватажка Коліївщини, «Їхав козак з України» з танцювальним рухом гопака, марші «Ой на горі та женці жнуть» і «Гей, ну, хлопці, до зброї» — останній написав Марко Кропивницький.